Національна безпека України

Основні категорії національної безпеки України

• Національні інтереси — життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток;

• Загрози національній безпеці — наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;

• Воєнна організація держави — сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем із боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз;

• Правоохоронні органи — органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.

Об'єкти національної безпеки

Відповідно ст 3. Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 об'єктами національної безпеки є:

• людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;

• суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні,

історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

• держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна

цілісність і недоторканність.

Суб'єкти забезпечення національної безпеки

Відповідно до ст. 4. Закону України «Про основи національної безпеки України», суб'єктами забезпечення національної безпеки є:

• Президент України;
• Верховна Рада України;
• Кабінет Міністрів України;
• Рада національної безпеки і оборони України;
• Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
• Національний банк України;
• Суди загальної юрисдикції;
• Прокуратура України;
• Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;
• Збройні Сили України,Служба безпеки України,Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;
• громадяни України, об'єднання громадян.

Принципи забезпечення національної безпеки

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

• Пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

• Верховенство права;

• Пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;

• Своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

• Чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

• Демократичний цивільний контроль над воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

• Використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Пріоритети національних інтересів

Пріоритетами національних інтересів України є:

• гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

• розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

• захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

• зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;

• забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мовнаціональних меншин України;

• створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

• збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

• забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

• розвиток духовності]], моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

• інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір;

• розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Загрози національним інтересам і національній безпеці України

На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є:

У зовнішньополітичній сфері

• посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;

• спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

• воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;

У сфері державної безпеки

• розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб;

• загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян;

• поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності;

• злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму;

• загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території України;

• можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів;

• спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави;

• прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України;

У воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:

• поширення зброї масового ураження і засобів її доставки;

• недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;

• нелегальна міграція;

• можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти

чи у протистояння з іншими державами;

• нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

• небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;

• повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України;

• накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних Сил України військової техніки, озброєння, вибухових речовин;

• незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України;

• незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей;

У внутрішньополітичній сфері:

• порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконання законів України;

• можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об'єднань національних меншин та релігійних громад

• загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України;

• структурна та функціональна незбалансованість політичної системи суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці;

В економічній сфері:

• істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно

важливих напрямах інноваційного розвитку;

• ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки;

• нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам;

• зростання кредитних ризиків;

• критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення; загострення проблеми підтримання в належному технічному стані ядерних об'єктів на території України;

• недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці;

• критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;

• нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості;

• велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів;

• небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки;

• неефективність антимонопольної політики та механізмів державного регулювання природних монополій, що ускладнює створення конкурентного середовища в економіці;

• критичний стан з продовольчим забезпеченням населення;

• неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави;

• переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними;

У соціальній та гуманітарній сферах:

• невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;

• неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

• криза системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

• загострення демографічної кризи;

• зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

• прояви моральної та духовної деградації суспільства;

• зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва.

У науково-технологічній сфері:

• наростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;

• неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності;

• низька конкурентоспроможність продукції;

• нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії;

• зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності;

• відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України;

В екологічній сфері:

• значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;

• нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;

• неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;

• погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води;

• загострення техногенного стану гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на р. Дніпро;

• неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;

• неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

• небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму;

• посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій;

• застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів;

В інформаційній сфері:

• прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

• поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

• комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;

• розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;

• намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

Історія розвитку терміну національна безпека України

До внесення змін до чинного законодавства.^[2],було таким:

Національна безпека  — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави (національних інтересів), за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація загроз національним інтересам у різних сферах життєдіяльності суспільства та держави.

Існують два підходи щодо поняття національної безпеки. Згідно з першим, вона розглядається у контексті захисту національних інтересів, а згідно з другим — базисних цінностей суспільства. В межах обох підходів виникає ключова проблема — визначення множини національних інтересів або множини національних цінностей. Проблема може бути зведена до тріади питань:

• цінності національні (інтереси) — які вони, кого, за рахунок кого (чого) їх захищати (реалізовувати)? Однозначно відповісти на ці питання поза межами політичного процесу (компромісу) досить важко.

Коли поняття національної безпеки увійшло в політичний лексикон на Заході, воно використовувалося як синонім обороноздатності держави і фактично до середини восьмидесятих років ХХ ст. під цим поняттям головним чином розуміли воєнну та політичну безпеку.

З початку 90-х років в теоретичних дослідженнях, філософсько-соціологічній та політичній літературі поняття національної безпеки та проблему її забезпечення розглядають з урахуванням економічних, соціокультурних та інших чинників. Сьогодні певною мірою сформувалось загальне розуміння базових категорій, які використовуються при розв'язанні проблеми національної безпеки, що сприяє розробці достатньо структурованих, з відносно чітким понятійним апаратом керівних документів з питань її забезпечення. Є розуміння, що національна безпека, досить складне соціально-політичного явище, яке відображає наслідки багатогранної життєдіяльності, накопичений історичний досвід, уподобання і культуру кожної людини (індивіду), суспільства, держави, загалом — земної цивілізації, має багато відтінків, закріплених правом як сукупний стан, який акумулює безкінечну множину видів збитків, а також можливих уявлень про загрози та їх наслідки. Але досі в дослідників відсутня єдина думка, що доцільно розуміти під поняттям національної безпеки — стан чи категорію, яка характеризує стан. Вітчизняні та іноземні дослідники, нормативні документи дають різні тлумачення сутності поняття національної безпеки через його складний, багатокомпонентний та міждисциплінарний характер.

В міжнародній політиці, внутрішній та зовнішній політиці держав, у теорії та практиці державного управління, не існує поняття, яке могло б порівнятися за ступенем туманності, частоті відносно не чіткого вживання з поняттям національної безпеки. Відсутність єдиного розуміння сутності, природи виникнення, діалектики розвитку, механізмів формування й можливого управлінського впливу на системні характеристики явища, яке означають поняттям національної безпеки . Водночас найбільш розповсюдженою є думка, що національна безпека — це категорія, яка характеризує ступінь (міру, рівень) захищеності життєво важливих інтересів, прав та свобод особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз або ступінь відсутності загроз правам і свободам людини, базовим інтересам і цінностям суспільства та держави.

Тобто це поняття тісно пов'язане з усіма формами, напрямками та проявами взаємодії в системі «природа — людина — суспільство». Як поняття "національна безпека " вживається стосовно широкого кола об'єктів і процесів для характеристики їх захисту від різних негативних впливів природного та соціального характеру (часто — у контексті характеристики умов їх розвитку чи функціонування). Тому національна безпека має розглядатися як специфічна властивість динамічних систем, як комплексний критерій оцінки її якості, який характеризує динаміку її розвитку та технічне втілення.

Національна безпека має три взаємозалежні рівні:

• безпека людини (громадянина);
• безпека суспільства;
• безпека держави.

Пріоритетність вказаних рівнів визначається дією багатьох зовнішніх і внутрішніх факторів суб'єктивного та об'єктивного, зокрема, характером суспільних відносин, політичною системою, економічним укладом, ступенем розвитку інститутів громадянського суспільства, станом зовнішніх зносин з іншими країнами та іншими чинниками. Національна безпека є змінною величиною, бо за своєю суттю це інтегральна багатокомпонентна оцінка наявного, бажаного чи прогнозованого рівня (ступеню) захищеності життєво важливих національних інтересів та умов їх реалізації, зокрема, стану соціально-економічної системи, соціальних та політичних інститутів в країні, спроможності сил і засобів сектору безпеки протистояти загрозам вказаними інтересам тощо.

Конкретне значення національної безпеки завжди знаходиться на інтервалі від абсолютної безпеки (ідеальний стан), коли події, явища, процеси, які породжують небезпеки реалізації національних інтересів повністю відсутні, до абсолютної небезпеки, коли сукупний вплив вказаних небезпек вносить до порядку денного питання про можливість існування соціальної системи (держави), наприклад, її розпад, насильницька зміна конституційного устрою тощо. Тому за будь-яких умов національну безпеку не можна розглядати як стан, коли немає небезпеки. Історичній досвід не містить прикладів, коли б такого стану вдалося досягти навіть окремій людині, не кажучи вже про різні форми соціальних утворень. Навпаки, намагаючись захистити себе від тих чи інших, загроз, вони створили такі види та системи виробничих і технологічних потужностей, озброєнь і в такій кількості, що це стало, однією із найбільших загроз для кожної людини. Тому в якості основи для розкриття змісту поняття " національна безпека " необхідно розглядати певний стан системи (об'єкту, процесу), досягнутий внаслідок запобігання шкоди її розвитку (життєдіяльності).

Бажаний рівень національної безпеки (гарантований, критично допустимий чи недопустимий тощо) часто розглядається як мета, спосіб або необхідна умова успішного функціонування та існування людини, суспільної групи, суспільства чи держави, а їх розвиток уявляється як рух по певній траєкторії у середовищі, яке характеризується сукупністю взаємозумовлених факторів зовнішнього та внутрішнього характеру, що можуть бути описані певним набором показників (індикаторів). У такому розумінні національна безпека є системною кількісно-якісною характеристикою розвитку соціальної системи, як об'єкта реальної дійсності на той чи інший момент часу. З огляду ж на ієрархічність побудови соціальних систем можна стверджувати, що національна безпека є складною багаторівневою системою, яка формується в руслі об'єктивних і суб'єктивних процесів, під прямим та опосередкованим впливом багатьох факторів. Ці фактори можуть мати економічне, політичне, воєнне, природне, техногенне чи інше походження. Діалектична єдність всіх складових національної безпеки як системи обумовлена нерозривністю процесу функціонування та розвитку людини, суспільства, держави не тільки в просторі, а й в часі.

Закон України «Про основи національної безпеки України» визначив сфери, де суб'єкти державного управління національною безпекою мають забезпечити захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, а саме сфери: правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення загроз національним інтересам.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих (затверджених) в установленому порядку загальнодержавних та галузевих концепцій, доктрин, стратегій та програм, у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково технологічній, інформаційній та інших сферах, а вибір конкретних засобів і шляхів її забезпечення обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам. Правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція, закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти. Основним механізмом реалізації вказаної політики є взаємодіюча сукупність вищих посадових осіб держави, органів державного і військового управління, інших державних і недержавних структур, які використовуючи наявний у їх розпорядженні потенціал, здійснюють взаємоузгоджену діяльність відповідно до принципів забезпечення національної безпеки та у правовому полі чинного законодавства. з метою прогнозування, своєчасного виявлення, запобігання та нейтралізації загроз національній безпеці.

Таким чином національна безпека, з одного боку є тенденціями розвитку й умови життєдіяльності соціуму, його структур, інститутів, які визначаються відповідними настановами (політичними, правовими та іншими), за яких забезпечується збереження їх якісної визначеності та вільне функціонування. З іншого боку — це певна захищеність вказаного функціонування від потенційних і реальних загроз. Відсутність національної злагоди щодо основних напрямків суспільно-політичних та соціально-економічних змін українського суспільства значною мірою є наслідком наявності серед різних соціальних груп і між гілками влади найрізноманітніших, часто суперечливих тлумачень й світоглядно-філософських уявлень щодо сутності національної безпеки. Конфлікт щодо визначальних чинників безпеки, зовнішньої та внутрішньої політики між соціальними групами й між гілками влади не може не приводити до зростання соціальної нестабільності, злочинності, корупції, виникнення етнічних, конфесійних і регіональних конфліктів, і загалом — до зниження ефективності використання наявного потенціалу України для забезпечення її безпечного та сталого розвитку.

В останні роки, у тому числі і на Україні, спостерігається активізація спроб щодо подальшої операціоналізації поняття національної безпеки в контексті системи базисних цінностей суспільства як структурного (цінності типу: «справедливість», «виживання», «розвиток», «свобода», «права людини», «добробут» та інші), так і функціонального рівнів. Але за будь-яких умов задоволення потреби у безпеці на всіх її рівнях (індивідуальному, суспільному, національному, міжнародному) передбачає застосування системного підходу щодо всебічного врахування низки факторів, які здійснюють вплив на безпечний розвиток соціальної системи найважливішими серед них є: тенденція зростання ролі екологічних факторів у житті людства та все розуміння економічної природи проблем, які накопичилися в біосфері та вимагають для їх розв'язання спільних зусиль світового співтовариства, певного рівня співробітництва в системі міжнародних відносин; необхідність подальшого пізнання та врахування при розробці стратегії безпечного розвитку того чи іншого суспільства еволюційних законів функціонування й розвитку природи та суспільства; важливість вибору такої стратегії національного розвитку, за якої досягається гармонія екологічних, соціальних, економічних, політичних взаємовідносин та співвідношень; всебічне врахування не тільки культурно-історичних особливостей національного розвитку, а й основних параметрів, складових і характеристик міжнародної безпеки, вплив яких часто є вирішальним при розв'язанні комплексної проблеми забезпечення національної безпеки, тобто врахування реалій суперечливого, але в цілому взаємозалежного та цілісного світу; суперечливість, взаємозалежність та тенденції досить динамічних змін загальнолюдських, національних, класових, групових та особистісних інтересів, а в деяких випадках і ціннісних орієнтацій.

Комплексне врахування цих факторів та аналіз різних точок зору на сутність поняття національної безпеки у контексті сучасних глибинних змін світового економічного, політичного та культурного простору, дозволяє також дійти висновку, що мають бути продовжені досліджені співвідношення національного й державного інтересу, міжнародного й національного інтересу у сучасній світовій політиці.

Див. також

• Рада національної безпеки і оборони України

Примітки

Посилання

• Указ Президента України № 453/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 5 травня 2014 року „Про заходи щодо зміцнення національної безпеки України у воєнній сфері“»